Чому «охорона праці» не працює і як Facebook допоміг це зрозуміти.

работа охраны труда

Як і у багатьох людей у ​​мене є особиста сторінка в Faceebok. Як і у всіх – у мене є там друзі. Близько 1000 осіб. Як і у всіх – друзі діляться на друзів і «друзів». У процентному співвідношенні приблизно 95 до 5. І я постійно бачу в стрічці не тільки їхні пости, думки і фотографії, але і їх лайки. Людям подобається все – від хрестоматійних котиків і дитинчат до політичних партій, гороскопів і тестів «Дізнайся який ти сорт руберойду?».

Люди мегабайтами генерують симпатії, уподобання та е-моції. Найцікавіше у цьому процесі – не потрафити власнику котика або батьку дитинчати, не впізнати результати тесту або допомогти в просуванні політичної партії. Найголовніше – це те, як люди, водночас усвідомлено і інстинктивно, формують власний мережевий імідж. Додають до нього те, що вони хотіли б бачити в собі і фільтрують то, від чого хотіли б відмовитися.

Рік тому, ми створили сторінку нашої компанії «Центр охорони праці Racio.» у Facebook. Із абсолютно прагматичною метою – додати ще один канал для комунікації із клієнтами. 21 сторіччя. Зараз простіше написати повідомлення в ФБ, ніж дзвонити по телефону. Ми вирішили спробувати. Після – я попросив своїх 1000+ друзів поставити лайк цій сторінці. Я розумів, що охорона праці, це зовсім не котики, але… За тиждень сторінка зібрала 19 лайків. 1,9% користувачів вважають це цікавим.

Я займаюся питаннями охорони праці та промислової безпеки вже майже 10 років. Як і всі в цій сфері, я починав зі звичайних інструктажів, змушував співробітників вчити інструкції, здавати іспити тощо. Але досвід показував, що все це працює лише доки у полі зору персоналу присутній керівник. Навіть сам термін «охорона праці» передбачає наявність третьої сторони, якогось «охоронця», який стоїть за спиною поки хтось працює і охороняє цей процес. Але варто відвернутися – і люди не просто не дотримуються правил. Більш того – вони навіть докладають якихось зусиль, щоб не дотримуватися їх, йти проти.

Це усвідомлення занурило мене у депресію. Знати, що справа, якою ти займаєшся, нікому не потрібна – це щонайменше сумно. Я розумів, що безпека як така не може бути нісенітницею. Це одна з базових потреб людини, разом із сном, їжею або дружбою. А якщо зі мною все гаразд, з безпекою теж все «ок», значить, щось було не так в системі взаємодії «людина-правила».

Сутеніло. Я багато думав про причини і наслідки і дійшов ось до якого висновку:

Довгі роки ми жили в державній системі, де свобода людини (також одна із базових потреб) могла бути реалізована тільки у формі опору цієї системі. Помітний опір при цьому міг призвести до помітних наслідків – виключенню із партії, тюремному ув’язненню або навіть розстрілу. Дрібні ж прояви опору лишалися безкарними, непоміченими. Бо по на свій лад пручалися усі – від двірника до глави райкому. Саме із тої пори ми ходимо по газонах, куримо в недозволених місцях і не пристьобуємося у автомобілях. Ми пишаємося цим. Це наша особиста битва при Фермопілах. Тієї партії, тієї країни і тієї системи давно вже немає. Але стара звичка невикорінна. Скільки має ще пройти часу, змінитися поколінь, партій і урядів перш ніж в нас зупиниться цей процес і з волелюбних хазар ми перетворимося в законослухняних європейців? Невідомо.

У процесі цих роздумів я прийшов до одного цікавого висновку. Опір в нашої людини автоматично вмикається при появі у полі зору атрибутів горезвісної системи – заборонних знаків, обмежень, правил, будь-яких протокольних форм спілкування.

– Зброя, наркотики? 

– Давайте краще чаю!

Проведення інструктажів з охорони праці в класичному розумінні – це квінтесенція Системи. Тут є вивчення правил, є протоколи поведінки, є свої знаки – «Не вилазь, уб’є!». Нормальна людина буде максимум чинити цьому опір, мінімум – просто нудьгувати і чекати, коли з радянського «учора» кабінету охорони праці, його відпустять до європейського «зараз» його open-спейсу.

Тоді я вирішив провести експеримент: 1) виключив з процедури інструктажів інструкції як такі, 2) розробив тренінг, складений побутовою мовою і заснований на практичних прикладах 3) змістив фокус з загального «всім потрібно дотримуватися правил безпеки» до «можна, звичайно, не дотримуватися цього правила , але тоді буде ось так».

З точки зору класичної «охорони праці» вийшла досить крамольна лекція. Страшно зізнатися, але під час інструктажів я іноді навіть використовую такі слова як «фігня» і «хрень».

Після зміни підходу і зміщення фокусу з протокольності зборів на дружній базікання про «пожежі та травми» кожна лекція закінчується … ні не збором підписів, а оплесками. Натхнений таким фідбеком після тренінгів я став роздавати візитки, де вказана адреса нашої сторінки в Facebook, із проханням: «Якщо вам сподобалося наше заняття – поставте, будь ласка, лайк».

За рік ми проінструктували близько 1000 чоловік і зібрали … 10 лайків. 1% користувачів вважають це цікавим.

Все-таки ми поки що жахливо далекі від європейської ментальності. Люди формують свій мережевий імідж із зовнішніх образів європейського життя, поки соромлячись успадковувати деякі внутрішні.

А якщо серйозно, то найголовнішим лайком і емоджі для нас є очі людей, які за час годинної лекції дивляться на нас, а не в смартфони. Це ще один індикатор корисності нашої справи. Мабуть, на сьогодні – найактуальніший і начесніший.

Вверх